Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2016 року Справа № 911/1285/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Корнілової Ж.О., Стратієнко Л. В., розглянувши матеріали касаційноїскаргиДержавного підприємства "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області №35"напостанову Київського апеляційного господарського суду від 01.03.16 та рішення господарського суду Київської області від 05.05.15у справігосподарського суду Київської області №911/1285/15за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4доДержавного підприємства "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області №35"прозобов'язання вчинити певні дії,за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

від відповідача - Олійник С.С.,

У С Т А Н О В И В:

26.03.2015 фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Київської області з позовом про зобов'язання державного підприємства "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області №35" повернути підприємцю шляхом вилучення вугілля дерев'яне у кількості 184 000кг на суму 552 000,00грн., переданого за договором відповідального зберігання №1 від 16.01.2014.

05.05.2015 рішенням господарського суду Київської області (суддя Ярема В.А.), залишеним без змін 01.03.2016 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.) позов задоволено повністю, зобов'язано ДП "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області №35" повернути ФОП ОСОБА_4 184 000кг вугілля дерев'яного на суму 552 000,00грн., переданого за договором відповідального зберігання №1 від 16.01.2014.

Судові рішення із посиланням на ст.ст.525, 526, 629, 936, 949, 953 ЦК України, ст.ст.173, 193 ГК України мотивовані тим, що у зв'язку з отриманням 14.05.2014 претензії про повернення майна поклажедавцеві, у відповідача, як зберігача, виник обов'язок негайно повернути передане на відповідальне зберігання майно у повному обсязі.

У касаційній скарзі державне підприємство "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області №35" посилалися на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, тому просили скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у позові, вважаючи неправомірними вимоги позивача, оскільки повернення 65 900кг вугілля відбувалося поза межами будь-яких договірних відносин. Заперечували висновки апеляційного суду про те, що зміни до договору №1 від 16.01.2014 та акту від 17.01.2014 не вносились, оскільки у висновку судової технічної експертизи йдеться про неможливість встановити факт підчистки, травлення, дописок у тексті договору №1 від 16.01.2014.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 16.01.2014 між ФОП ОСОБА_4 (поклажодавець) та Підприємством Білоцерківської виправної колонії (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання №1, відповідно до якого товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем і повернути цей товар останньому у схоронності.

17.01.2014 сторонами було підписано акт прийому-передачі 249 900кг вугілля дерев'яного, оціночною вартістю 750 000,00грн. на відповідальне зберігання відповідачу.

Пунктом 2.1.4 договору визначено обов'язок зберігача повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Відповідно до п.2.3 договору зберігач не має права користування майном.

Згідно з пунктом 6.2 строк дії договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1 цього договору та закінчується 31.12.2014.

На виконання своїх договірних зобов'язань, відповідач передав позивачу лише частину вугілля дерев'яного загальною вагою 65 900кг, що підтверджується актами прийому-передачі від 18.07.2014, 21.07.2014, 08.08.2014, 11.08.2014, 14.08.2014, та 15.08.2014.

У зв'язку з тим, що в межах строку дії договору відповідачем було відмовлено позивачу в отриманні вугілля дерев'яного, переданого на зберігання за договором, ФОП ОСОБА_4 направив підприємству претензію від 28.08.2014 із вимогою терміново повернути належне йому майно, або компенсувати його вартість.

Зазначаючи, що на час подання позовної заяви решта вугілля відповідачем повернута не була, ФОП ОСОБА_4 звернувся до суду з позовними вимогами про зобов'язання ДП "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області №35" повернути 184 000кг вугілля дерев'яного на суму 552 000,00грн., переданого за договором відповідального зберігання №1 від 16.11.2014.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що факт наявності порушень відповідачем узятих на себе договірних зобов'язань належним чином доведено, виходячи із наявності доказів часткового виконання ним умов договору.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст.938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частиною 1 статті 949 ЦК України визначено обов'язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Статтею 953 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Підписанням як договору №1 від 16.01.2014, так і акта прийому-передачі від 17.01.2014 без будь-яких зауважень чи заперечень, відповідач фактично погодився з умовами зазначеного правочину. Доказів визнання договору №1 недійсним матеріали справи не містять.

Беручи до уваги викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про задоволення позовних вимог, обгрунтовано застосувавши положення ст.ст.33, 34, 43 ГПК України, відповідно до яких судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Твердження заявника про те, що у нього не виник обов'язок з повернення позивачу вугілля дерев'яного з огляду на непідписання ним, як зберігачем, договору №1 від 16.01.2014 та акту прийому-передачі від 17.01.2014, спростовуються висновками судів попередніх інстанцій про відсутність доказів у розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України, які б підтверджували факт підписання спірного договору від імені відповідача не уповноваженою на це особою.

Належних обґрунтувань, які б спростовували висновки попередніх судових інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області №35" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 та рішення господарського суду Київської області від 05.05.2015 у справі № 911/1285/15 - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяЖ.О. Корнілова СуддяЛ.В. Стратієнко